Узято звідси.
Треба досить скептично відноситись до інформації з вікіпєдії...
Насправді, якщо не вдаватися в подробиці, то залежніть вибору розрядності від об’єму пам’яті, походить від обмеженя підтримки найпопулярнішими клієнськими Windows, пам’яті понад 4 Гб для 32-бітних систем.
Насправді, на 32-бітах більше 4 ГБ не можна виділити одному процесу (програмі), але це не завадить виділити по 4 гіга на два процеси... Ця можливість доступна, якщо мат.плата (чи процесор? починаючи з Pentium Pro) підтримує Physical Address Extension. Підтримка цього діла доступна в Linux починаючи з версії 2.3.23. Інша справа, чи підтримує дефолтне ядро дистрибутива те PAE. Так, що якщо ви прикупили пам’яті (чи плануєте докупити згодом), то може не варто переходити на 64-бітний дістр, а просто спробувати перезібрати ядро (чи використати відповідне)?
Знову ж таки, повертаючись до віндовс, в серверних варіантах (наприклад навіть Windows 2000 Advanced Server підтримує до 8 ГБ), десь в половині 32-бітних редакцій підтримується ОЗУ більша за 4ГБ. І обійти обмеження в решті дрібнооптових ос можна. Для цього треба накласти латки (чи то використовувати якісь спец.проги), але це буде порущенням ліцензійної угоди (але якого нашого користувача це зупинить?)...
P.S. Згадав, що колись 286 процесор, обмежений був 640кБ основної пам’яті. Щоб використати expanded memory та extended memory треба було використовуати спец програми.
