Ложити

[bodqhrohro]

Тільки не дивуйтеся, що виправлять назад

Ну і навіщо влаштовувати війну правок, коли її можна попередити?

хлебтати - українське слово.

А хльобати?

[bebyx]

Якщо лікарка має піхву

Звідки знаєте? До трусиків лізли?

МІСҐЕНДЕРИНҐ, ВИКЛИКАЙТЕ ЗАГІН ІМ. СОРОСА!

Та ця ініціатива з фемінітивами — дурниця, хоча б через ґендербінарність. Чи ще скажете, що інтерсексуалів не існує? В Індії та Таїланді, приміром, «третя стать» — звичне культурне явище. А в нас, як завжди, суцільне дикунство...

В англомовних країнах окрім ґендеру, людина ще може дати знати про займенники, якими до неї звертатися: he/his, she/her, they/their тощо. Ну а рід відповідних слів вже танцює від цього.
Ви маєте рацію, що в цивілізованих країнах у тренді gender-neutral, а в нас ще дикуни не можуть визнати право лікарки називатися лікарка, а не лікар. (Хоч це й притаманно нашій мові.)

[bebyx]

А хльобати?

Чому б і ні.

[Re.]

Помітив що слово «ложити» та похідні від нього підкреслюються червоним. Чому? Слову більше років ніж слов'янам. Корінь «лож» в українській мові присутній («ложе»).

https://en.wiktionary.org/wiki/Reconstruction:Proto-Slavic/lo%C5%BEiti
http://sum.in.ua/s/lozhyty

Напишіть автору.

[bodqhrohro]

Якщо лікарка має піхву

Звідки знаєте? До трусиків лізли?

МІСҐЕНДЕРИНҐ, ВИКЛИКАЙТЕ ЗАГІН ІМ. СОРОСА!

Та ця ініціатива з фемінітивами — дурниця, хоча б через ґендербінарність. Чи ще скажете, що інтерсексуалів не існує? В Індії та Таїланді, приміром, «третя стать» — звичне культурне явище. А в нас, як завжди, суцільне дикунство...

В англомовних країнах окрім ґендеру, людина ще може дати знати про займенники, якими до неї звертатися: he/his, she/her, they/their тощо. Ну а рід відповідних слів вже танцює від цього.
Ви маєте рацію, що в цивілізованих країнах у тренді gender-neutral, а в нас ще дикуни не можуть визнати право лікарки називатися лікарка, а не лікар. (Хоч це й притаманно нашій мові.)

Так біда в тому, що українська мова не має нейтрального роду. Можна було б задіяти середній, але він уже фактично вживається у розмовній мові на позначення всіляких небінарних осіб, тож на роль «парасолькового» не годиться. Спільний — дуже вузько вживаний і можливий лише для іменників.


Викручуватися пасивним станом — морочливо і не завжди можливо. Особлива біда з прикметниками: через фузійність української мови не можна просто взяти і викинути з закінчень рід, як це просто робиться в аґлютинативних мовах. Хоч бери й викидай прикметники повністю, замінюючи їх громіздкими конструкціями на кшталт «що має ознаку <іменник>»…


Тож доводиться винаходити нейтральний рід самотужки. Замість того утвореного з дієприкметника покруча, що використовується зараз у якості дієслів минулого часу, мені, після низки спроб (зокрема, закінчення -ле і притягнутого на його позначення з китайської мови 了), спало на думку «відкопати» забутий нині аорист. На жаль, я не дуже знаюся на порівняльно-історичному мовознавстві, тому гадки не маю, як виглядав би аорист, якби дожив природним чином до сучасної української мови. Тому орієнтуюся на давньоруську та сучасну болгарську, де він зберігся. Вийшла така система: закінчення -ху для 1-ї особи та -ше для 2-ї та 3-ї; йому передує суфікс -а/я- для недоконаного виду та -и- для доконаного. Так вельми гармонічно з теперішнім та майбутнім часом: ітимеш — ідеш — ідише. З прикметниками та займенниками складніше, доводиться вигадувати всякий жах на кшталт -ни, воне, єм і т.д.


Ну й у якості козиру, коли лінґвістичні збочення недоречні чи заборонені, є грубий аналог singular they: Ваша Величність  Колись же в Україні навіть батьків на «Ви» називали — треба відродити… Нема однини — нема проблеми!

[programist]

Думаю, це пов'язано з нестандартністю, певними діалектними та регіональними особливостями української мови.
Слово "ложити" не рекомендується використовувати в сучасній українській мові, окрім деяких винятків. Замість нього краще використовувати більш поширені варіанти, такі як "класти", "покласти", "ставити", "поставити" тощо.