Коротко кажучи, накраще для керування пакунками у «Дебіані» використовувати aptitude. Так радять, коли не помиляюсь, і самі творці дистрибутиву.
Втім, це зовсім не означає, ніби не слід використовувати утиліти на кшалт apt та dpkg. Але ж з розумом, тобто для різної роботи краще застосовувати різне приладдя.
Наприклад, якщо чоловік має на меті встановити лише один певний пакунок скажімо, «Оперу», та ще й статично зібрану, то у пригоді стане команда dpkg (з потрібними параметрами відповідно до вимог випадку):
# dpkg -i opera-[щось-там-про-її-версію].deb
А якщо потрібно пошукати пакунки за певними критеріями, то краще скористатися утилітами apt:
$ apt-cache search atom | grep reader | less
Але якщо є потреба ретельніше та охайніше опрацювати залежності, то значно краще скористатися утилітою aptitude:
$ su -
# aptitude
Також у «Дебіані» є такі чудернацькі утиліти, наприклад, як orphaner. Час від часу цю приблуду можна запускати, аби шукала «осиротілі» (без залежностей) бібліотеки і таке інше для безпечного видалення з системи.
Примітка: особисто я не маю великого досвіду використання, перепрошую, «менеджерів пакунків» з KDE чи GNOME. Але й того досвіду, що був, для мене виявилось достатньо, бо вони поки що не дуже придатні до роботи, особливо відповідальної.
